Ухвала КЦС ВС від 06.06.2024 у справі № 761/38813/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119776330)
📜Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI та прийняте згідно з ним законодавство про адвокатську діяльність не передбачає жодних умов забезпечення (сприяння) зайнятості адвокатів, на відміну від попередньої редакції Закону України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року N 2887-XII, яка такі умови містила, зокрема за рахунок обов`язкового залучення адвокатів до участі у кримінальному провадженні за призначенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги. При цьому на місцеві органи державного управління був покладений обов`язок сприяти адвокатам та адвокатським об`єднанням у вирішенні соціальних питань, надання їм в оренду для роботи приміщень, встановлення пільги щодо орендної плати за їх використання тощо. З часу прийняття Закону № 5076-VI кількісний склад осіб, які отримали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, зростав, зокрема, за інформацією Національної асоціації адвокатів України на кінець 2023 року в ЄРАУ було зареєстровано близько 47 тис. адвокатів, які не зупинили/не припинили адвокатську діяльність. Тому саме лише отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (права на таку діяльність) жодним чином не гарантує та не свідчить про здійснення відповідної професійної діяльності, одержання від неї доходу, не обмежує особу займатися іншою професійною діяльністю або працювати за трудовим договором, як і не виключає неможливість особою, яка має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування (тобто безробіття адвоката).
❌Нездійснення адвокатської діяльності або безробіття адвоката не є обставинами несумісності відповідно до вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та не зобов`язують адвоката подати заяву про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю.
🟢Тлумачення пункту 1 частини першої статті 43 Закону України «Про зайнятість населення» дає підстави для висновку, що статус безробітного може набути особа за умов: 1) працездатний вік до призначення пенсії; 2) готовність та здатність приступити до роботи; 3) відсутність роботи і як наслідок - відсутність заробітку або інших передбачених законодавством доходів.
🖌Призначення допомоги по безробіттю пов`язується саме із наявністю/відсутністю роботи (праці) в особи як можливості діяти та отримання заробітку(доходу), який необхідний людині для забезпечення її фізичного існування (виконання особою оплачуваної роботи (надання послуг)).
📍Необхідними умовами для визнання адвоката самозайнятою особою (який забезпечує себе роботою) є не формальна наявність у особи свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, що передбачає автоматичне внесення відомостей про адвоката до ЄРАУ, а реальна зайнятість такої особи, зокрема здійснення адвокатської діяльності та отримання доходу (прибутку) від такої діяльності.
📌Про зловживання адвокатом при отриманні статусу безробітного та допомоги по безробіттю може свідчити лише його реальна зайнятість, тобто отримання доходу (прибутку) від здійснення адвокатської діяльності, а тягар доказування безпідставного отримання матеріального забезпечення на випадок безробіття (недобросовісності набувача) покладається на платника відповідних грошових сум.
✂️У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування наведених норм Законів України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Про зайнятість населення», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на випадок безробіття», викладеному у постановах КЦС від 31 травня 2018 року у справі № 750/9213/16- (https://reyestr.court.gov.ua/Review/74598632)ц, КАС від 19 грудня 2018 року у справі № 802/1206/17-а (https://reyestr.court.gov.ua/Review/78715897) та від 11 вересня 2019 року у справі №802/213/17-а. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/84195913)
